"Пришла девушка в храм -
Вся в штанах и в помаде", -
Я услышала эти слова
От священника...
Сразу же мысль: "Чего ради?
Для кого он здесь служит тогда?"
Пришла девушка в храм,
Как приходят в больницу,
Те, кто болен, ослаб, изнемог.
Кто измучен недугом,
Врачей вереницей,
И - сюда, как последний рывок.
Пришла девушка в храм...
Продолжения не надо:
"Юбка, брюки, помада, платок..."
Да. Пришла. И Христос
Будет с ней, будет рядом,
Даст надежды, свободы глоток.
Пришла девушка в храм.
Ведь пришла, не свернула!
Значит, что-то ее привело?
Это что-то - душа!
Она не обманула,
Сердце видит Господь... не лицо.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 1866 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо за стихотворение! Вот так однажды из нескольких церквей была изгнана одна измученная грехом и ищущая Господа душа. Но, слава Богу, что Он привел её туда, где её приняли и помогли встретиться с Иисусом Христом! Благословений и новых стихов!!! С Рождеством Христовым!!!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
